Мотивація на уроках фізичної культури.
Головне для вчителя фізичної культури – розвивати звичку учнів до регулярних і самостійних занять фізичною культурою і спортом на основі необхідних для цього знань і здорового способу життя.
Одним із провідних компонентів навчальної мотивації є інтерес. Необхідною умовою формування інтересу до уроків фізичної культури є надання учням можливості показати свої можливості та здібності. Чим активніші методи навчання, тим легше зацікавити учнів. Цікавою для них є та робота, котра вимагає постійного напруження. Легкі завдання не викликають інтересу. Подолання труднощів навчальної діяльності — важлива умова виникнення інтересу до неї. Проте трудність навчального матеріалу приводить до підвищення інтересу лише тоді, коли ця трудність посильна і її можна подолати. У протилежному випадку інтерес швидко падає. Отже, початком виконання будь-якої фізичної вправи є усвідомлення мети і здатність учня відповісти на запитання: "для чого?", "з якою метою я це роблю?". Вивчаючи мотиви, які спонукають учнів займатися фізичною культурою, я з‘ясував, що найяскравіше вираженим мотивом є бажання зміцнити своє здоров‘я. Фізичною культурою з великим ентузіазмом займаються школярі, які впевнені в своїх успіхах, які вважають себе здатними до певних видів спорту. Тому для формування у дітей потреби у систематичних заняттях слід підходити до вибору їхньої форми з точки зору впливу її на здоров‘я учнів, а також на розвиток у них спортивних здібностей. Ще однією підлітковою проблемою є проблема власної фігури. Найбільше це питання непокоїть дівчат. На запитання «Чому ти відвідуєш уроки фізичної культури, займаєшся фізкультурою?» відповіді підлітків розподілилися так: • Сподобається рухатися, грати успортивні ігри ; • Мене непокоїть моя фігура; • Мене непокоіть мій зовнішний вигляд; • Це допомагає мені спілкуватися з однолітками; • Мені потрібні добрі оцінки у атестаті; • Щоб бути таким як всі.
Створювати педагогічну ситуацію
спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступені його готовності
до уроку, виявляти ініціативу, самостійність
і винахідливість у способах роботи.
•
Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» ( що опанували), але й те, що
сподобалось( не сподобалось) та чому; що хотіли б виконати ще раз, а що зробити
по – іншому.
До
методів і прийомів, що сприяє формуванню звички у школярів регулярно займатися
фізичними вправами, відносяться, зокрема, методи переконання - бесіди, лекції,
інформації, пояснення і т. п. Хлопцям необхідно пояснити всю важливість
систематичних занять для поліпшення здоров'я, самовдосконалення, краси тіла і
т.д.
Застосовуючи ці методи, вчитель формує соціально значущі мотиви
виникнення звички до занять фізичною культурою, розвиває до них інтерес,
озброює учнів необхідними теоретичними знаннями в галузі фізичної культури і
спорту. Бесіда, наприклад, може виконувати і освітню, і виховну функції, коли
учень отримує певну інформацію, поповнює свої знання, знайомиться з тими чи
іншими вимогами.
У загальному розумінні мотив – це те, що
стимулює людину до певної дії. Ряд позицій, що торкаються цього питання,
полягає у характеристиці завдань уроку. Так, педагог повинен: точно і доступно
пояснити учням значення і зміст занять; у завдання вкладати особистий інтерес
учня І давати йому змогу відчути результати його діяльності; доводити одночасно
до свідомості дітей необхідність тривало і наполегливо працювати для досягнення
результатів.
Пам'ятаймо, що діти позитивно ставляться до тієї людини, спілкування і взаємодія з якою викликала в них позитивні переживання і принесла радість. За негативних емоцій учні свідомо чи підсвідоме шукають можливості уникнути зустрічі з явищами, процесами, людьми, які колись завдали їм неприємних переживань: не приходять на зустрічі, ухиляються від виконання обов'язків, пропускають заняття. Потенційні можливості формування позитивних переживань приховані в самому процесі навчання. Джерелом радісних переживань є сам учитель: він випромінює енергію, бажання працювати. Вказівки вчителя, його зауваження, розпорядження, команди, сигнали можуть звучати енергійно або в'яло, мажорно або Індиферентно, і від цього залежить не тільки настрій, а й результати. Уміння вчителя всіх бачити, його дотепність і веселість посилюють задоволення від спілкування з ним. Так, школярі закохуються передусім у вчителя, а потім — у його предмет.
Вважаю, що в сучасних умовах у навчальний процес необхідно впроваджувати сучасні ефективні методи організації навчання учнів, підвищувати емоційність викладання шляхом використання музичного супроводу, ігрових та змагальних елементів, мультимедійних засобів навчання. Виникненню зацікавленості до занять фізичними вправами сприяють також емоційне проведення всіх форм занять у школі, оснащення й естетичне оформлення матеріально-спортивної бази, посильні завдання, що забезпечують успішність процесу навчання.
Тому поряд із завданнями рухової активності
завжди ставлю виховні завдання, вирішую їх, використовуючи систему методів
виховання. Формування в дітей інтересу до занять залежить від атмосфери, яка
панує в колективі вчителів. У цьому плані важливу роль відіграє особистий
приклад, передусім учителів фізичної культури, класних керівників, учителів
початкових класів. Хорошим прикладом для учнів є активні заняття фізичними
вправами вчителів інших предметів та керівників школи. Із метою розвитку
фізичних якостей школярів уроки фізичної культури часто проводжу у формі
колового тренування.
Індивідуальний
підхід – обов’язкова умова кожного заняття. Найпоширенішими засобами
стимулювання інтересу та активності учнів у процесі фізичного виховання є різні
форми заохочень та покарань. Заохочення полягають у позитивній оцінці
навчальної діяльності та поведінки учнів і спрямовані на те, щоби викликати в
усіх бажання до подальших досягнень, активності та зацікавленості у вивченні
предмету. Основними видами заохочення є сприяння, допомога, довіра вчителя,
похвала, схвалення, усна подяка, подяка в наказі по школі, похвальна грамота,
почесні доручення, занесення до книги пошани, лист-подяка батькам, фотографії
на дошках пошани, публікації в газетах тощо. Заохочення позитивно впливає лише
тоді, коли воно є адекватним, публічним і своєчасним, та за умови дотримання
таких правил: • заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатом їхньої
власної праці; • за одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу; • хвалити
треба діяльність і поведінку, а не розум і здібності; • заохочення повинно бути
диференційованим. Залежно від конкретних обставин та індивідуальних
особливостей учнів, одні з них (слабкі, педагогічне запущені) можуть бути
заохочені навіть за незначні успіхи, а інші (сильні) — заохочуються менше і за
більші успіхи; • заохочення застосовується в таких "дозах", які
стимулюють подальшу активність, або підтримують її на належному рівні; надлишок
заохочень знижує активність учнів; • заохочення повинно бути справедливим та
аргументованим.
